Психологічне консультування займає в роботі практичного психолога освіти значне місце. Досить часто цей вид діяльності психолог обирає як основну форму роботи. На це є певні причини. Перш за все тому, що організація в школі групових форм психологічної роботи забирає багато часу та енергії. Вчителі після уроків, як правило, зморені, поспішають додому або займаються написанням планів, перевіркою зошитів, підготовкою до уроків тощо. Подібні труднощі виникають і з учнями, коли психолог намагається організувати з ними групові заняття. Після уроків діти втомлені і потребують повноцінного відпочинку, до того ж у них ще попереду домашні завдання. Не завжди доцільно забирати учнів з уроків, тому що вони можуть відстати по даному предмету.  Групова робота з батьками ускладнюється їх зайнятістю за основним місцем роботи, нерегулярним відвідуванням школи, частіше тільки після виклику класного керівника або адміністрації.

Перелічені організаційні труднощі в школі зменшуються, коли психолог займається переважно консультативною роботою. Крім того, під час індивідуальної консультації практичний психолог має можливість персоніфікованого спілкування з учителем, учнем або з батьками з урахуванням особистісної історії свого співрозмовника, його індивідуально-психологічних особливостей та конкретної проблемної ситуації, в якій він знаходиться.

Психологічне консультування,  на думку багатьох фахівців  – це вид професійної психологічної допомоги, який передбачає надання клієнту необхідної психологічної інформації та створення відповідних умов для пошуку шляхів вирішення клієнтом своєї актуальної життєвої проблеми. Слід також зазначити, що консультування – це процес, у якому приймають участь двоє людей: один з них - консультант (той, хто слухає), інший – клієнт (той, хто розповідає). Як правило, цей процес супроводжується особистісним ростом клієнта.

М.М.Семаго пропонує визначити поняття “психологічне консультування” та зміст цієї діяльності таким чином:

1. розглядати психологічне консультування як виключно комунікативний процес, у рамках якого клієнт ( батьки, учитель або учень ) одержує необхідну психологічну інформацію, що в свою чергу дозволяє створити умови для його адекватної соціально-психологічної адаптації;
2. основним параметром розрізнення консультування від інших видів психологічної допомоги (психокорекції чи психотерапії), слід вважати короткочасність його проведення – кількість зустрічей психолога з клієнтом від 1 до 5 (інколи до 7), інакше консультування перетворюється в психокорекцію чи психотерапію;
3. виходячи із основної мети психологічного консультування, а саме створення умов для позитивних змін в житті клієнта, слід розглядати консультативну діяльність як конфіденційно-особистісний процес, орієнтований виключно на окрему особистість;
4. з огляду на основну мету консультування, крім інформаційних цілей під час консультації можуть також реалізовуватись психокорекційні та психотерапевтичні цілі – найтралізація хворобливо-напруженого стану клієнта, заспокоєння і т.п.
5. визначення психологічного консультування як конфіденційно-особистісної діяльності, орієнтованої на конкретну особу, дозволяє відділити психологічне консультування від психологічної просвіти, яка може відбуватись у вигляді семінарів чи групових обговорень і не передбачає індивідуально-орієнтованого підходу.

Термін «консультація» використовується в різних контекстах, стосовно до різних типів служб. Тому насамперед необхідно розвести поняття «психолог-консультант» і «практичний психолог, який займається консультуванням як одним із видів своєї діяльності». Спостерігається тенденція запозичення основних принципів, підходів, положень діяльності психолога освіти із близьких галузей практичної психології, насамперед із сімейного консультування. Але кожна з них має свою специфіку.

Як зазначає І.В.Дубровіна, консультативна робота в дитячому садку, школі чи іншому навчальному закладі має принципову різницю від тої, яку здійснює психолог у консультативних центрах. Психолог освіти знаходиться безпосередньо всередині того соціального організму, де зароджуються, розвиваються як позитивні, так і негативні сторони взаємовідносин учнів та вчителів, ті чи інші їх якості, успіхи та невдачі і т.п. Він бачить кожну дитину чи дорослого не самого по собі, а в складній системі міжособистісної  взаємодії та здійснює консультування у сукупності з іншими видами діяльності – діагностикою, корекцією, психологічною просвітою.  Специфікою психологічного консультування в освітніх навчальних закладах є його сконцентрованість на вирішенні професійних проблем. У процесі консультації розглядаються переважно ті моменти, які мають відношення до вирішення головної мети психологічної служби освіти – максимально сприяти збереженню та укріпленню психічного та психологічного здоров’я кожної дитини. Дорослі, педагоги та батьки, консультуються тому, що вони мають відношення до дитини. Їх проблеми розглядаються тільки у зв’язку з проблемами дітей, а не самі по собі. 

Клієнтами психолога, який працює у консультативному центрі, можуть бути як дорослі, так і підлітки старше 14 років. У якості клієнта практичного психолога, який працює у навчальному закладі, виступають або конкретний учень або група школярів. Що стосується дорослих учасників навчально-виховного процесу – педагогів, адміністрації, вихователів, батьків, - то вони повинні розглядатися як суб’єкти психологічного супроводу, які приймають участь у цьому процесі разом з психологом на принципах співробітництва, особистої та професійної відповідальності. На думку Бітянової М.Р., клієнтська позиція педагога чи батьків у стосунках з практичним психологом неефективна не тільки щодо результативності роботи, але і шкідлива для обох учасників нерівноправного спілкування. Для психолога це втрата важливих засобів допомоги дітям, адже така допомога неможлива без активної участі батьків та вчителів. Крім того, це прямий шлях до емоційного вигорання та клієнтської позиції самого психолога. Педагог, перекладаючи свої обов’язки на психолога, передовіряючи йому свій “педагогічний брак”, втрачає той унікальний контакт з дітьми, ті методи впливу, які переважно і складають психологічну привабливість його професії.

На думку Дубровіної І.В., слід також визначитись і з такими поняттями, як “психопрофілактика” і “психологічна консультація”. У психопрофілактиці виділяють три рівні – первинна, вторинна та третинна профілактика. Первинну психопрофілактичну роботу слід починати тоді, коли ще немає проблем, з метою їх попередження. Ініціатива у даному випадку повинна повністю належати практичному психологу. На цьому рівні в центрі уваги психолога знаходяться всі учні школи. Психологічну консультацію слід розглядати як вторинну психопрофілактику, яка спрямована на дітей “групи ризику”. Її психолог проводить тоді, коли проблема вже має місце і попереджувати її вже запізно - необхідно надавати допомогу. При цьому допомога повинна бути такою, щоб клієнт сам зміг вирішити свою проблему. Тільки таким чином він зможе придбати власний досвід вирішення подібних проблем у майбутньому. Під час проведення третинної психопрофілактики увага психолога концентрується на дітях, які мають значні психологічні проблеми. На цьому рівні профілактики психологічне консультування змінюється психотерапевтичною або реабілітаційною роботою.

Здійснюючи консультативну роботу, практичний психолог вирішує такі конкретні завдання:

1. Консультує адміністрацію навчального закладу, вчителів, вихователів, батьків з проблем навчання і виховання дітей.
2. Проводить індивідуальне консультування учнів середнього та старшого шкільного віку з питань навчання, розвитку, проблем життєвого самовизначення, взаємовідносин з дорослими та ровесниками, самовиховання і т.п.
3. Консультує групи учнів і шкільні класи з проблем самовиховання, професійної орієнтації, культури розумової праці і т.п.
4. Сприяє підвищенню психологічної культури педагогів та батьків шляхом проведення індивідуальних і групових консультацій, участю в психолого-педагогічних консиліумах, педагогічних нарадах, батьківських зборах.
5. За запитами органів опіки, служб у справах неповнолітніх, судів, а також інших організацій проводить психологічну експертизу психічного стану дитини, умов сімейного виховання з метою винесення відповідними інстанціями обґрунтованих рішень.